Жорстока та кривава війна, яку в 2014 році росія розв’язала, а три роки тому розширила на території незалежної України, щодня забирає життя найяскравіших представників української нації. Не минає жодного дня без гірких та трагічних звісток із фронту. На жаль, війна забирає найкращих! Тих, хто всім серцем любив та вірив у свою країну, в її світле та мирне майбутнє, а також в омріяну та бажану Перемогу!

Але ми, ті, хто дивом продовжує жити в умовах щоденних обстрілів та ворожих атак, маємо памʼятати та щоденно дякувати кожному та кожній, завдяки кому і досі живемо під синьо-жовтим стягом! Адже в час великих втрат згадка про кожного Героя – дуже вартісна. Навіть найменша. Найгірше, що може бути, – це просто мовчати і сприймати цифри.

Водночас важко знайти слова, які б передали всю вдячність та не здавалися надмірно пафосними. Бо настільки великого «дякую» у Всесвіті ще не існує, а звичайного – точно замало! Втім, беззаперечно, українці та всі майбутні покоління – в неоплатному боргу перед нашими Героями. Тому ми маємо зробити так, щоб памʼять про них жила вічно!

Наш сьогоднішній Вартовий світла Олександр Синельников загинув у важких боях під Куп’янськом 4 грудня 2023 року. Втім, пам'ять про нього, про його героїзм та мужність живе в наших серцях. Разом із дружиною Ольгою ми пройшлися стежинами життя Героя від першого до останнього дня.

Захисник України народився 14 серпня 1990 року в місті Києві. Навчався в ліцеї № 75. Вищу освіту здобував у Київському політехнічному інституті ім. Ігоря Сікорського: у 2012 році отримав диплом бакалавра, а в 2014 році закінчив кафедру конструювання машин Механіко-машинобудівного інституту та отримав диплом спеціаліста.

У підлітковому віці Олександр був активним і спортивним. Займався боксом, бігав марафони, обожнював кататися на велосипеді, а також грав у футбол, який посідав особливе місце в його житті.

«Саме любов до футболу та беззаперечна віра в ”Динамо“ надихали Олександра на участь у навколофутбольних подіях, – із посмішкою ділиться дружина Ольга. – У такі моменти він дійсно був щасливим, а своїх дітей вчив, що для щастя потрібно любити маму, тата і “Динамо”».

Дітей у нашого Героя двоє: хлопчик Даниїл від першого шлюбу та дівчинка Валерія від другого. З мамою своєї донечки Олександр Синельников познайомився в компанії інститутських друзів.

«Якось я зламала ногу, – пригадує Ольга, – саме тоді ми почали активніше спілкуватися. Він мене підтримував весь цей період реабілітації, а в день виписки прийшов з величезним букетом білих троянд. Так і почалась історія нашої родини. З любові та турботи.

Саша дуже любив довгі прогулянки містом, тому кожного вечора в нас за планом була чергова подорож столицею та вивчення нових маршрутів. Він завжди повторював, що Київ – найкраще місце на землі. Також мій чоловік дуже любив читати, у будь-яку подорож чи відрядження обов’язково брав книгу. Навіть на війну.

А воювати за рідну землю Саша хотів ще тоді, коли росія вперше напала на Україну, але одруження та народження нашої Валерії відтермінували це рішення до повномасштабного вторгнення».

У цивільному житті Олександр Синельников був провідним інженером відділу оцінки сейсмостійкості філії «ВП «Науково-технічний центр» АТ «НАЕК «Енергоатом».

«Саша завжди хотів сконструювати щось нове, – пригадує Ольга, – він прагнув бути корисним своїм країні та місту. Всі оточуючі відчували ту енергію, бачили, як горять його очі до справи життя. Друзі називали його “залізною людиною”, адже Тоні Старк був улюбленим героєм Олександра».

А потім у життя енергоатомівця прийшла велика війна. Попри посаду у важливій для функціонування країни галузі, з перших днів повномасштабної війни захисник взяв до рук зброю та долучився до лав Печерського ТрО. Після звільнення Київської області боронив Батьківщину в лавах 205-го окремого батальйону ТрО.

«Це рішення він прийняв самостійно, ні з ким не радившись, – пояснює Ольга. – Пішов до військкомату 25 лютого, а нам повідомив вже по факту. Сказав, що розумів, що для нас це буде важко, тому не хотів, щоб його відмовляли. Ми зрозуміли та підтримали».

У серпні 2022 року наш Герой брав участь у боях за Бахмут, у вересні – за Соледар. На тому напрямку отримав поранення та контузію, осколок з ноги так і не вийняли. У січні 2023 року – знову бої за Бахмут, тоді захисник отримав друге поранення, частково втратив зір. Після короткотривалої реабілітації повернувся на фронт. 

Із травня по червень 2023 року проходив навчання в Німеччині. Згодом отримав підвищення до головного сержанта роти. 11 листопада 2023 року його з побратимами перекинули на Куп’янський напрямок, де тривалий час точилися важкі бої. 3-го грудня він попрощався з рідними, а наступного дня, 4-го грудня, Олександр Синельников героїчно загинув під Куп’янськом.

«6 грудня нас сповістили… У той момент наче щось обірвалось, бо третину життя ми провели разом. І цю прірву всередині не зашиєш та не закриєш курткою. Я з нею йду на роботу, з нею пʼю каву, з нею посміхаюсь нашій донечці.

У світі не існує такої фізичної величини, яка може виміряти втрату, але це нестерпно боляче. І з цим болем ти продовжуєш жити далі. Зізнаюся, я досі чекаю на дзвінок від коханого, на його повідомлення. Бо, як цитував Саша Залізну людину, ”люблю тебе від землі до небес!”» – підсумувала дружина Героя та вірного сина України Ольга Синельникова.

Дівчина подякувала захисникам та захисницям України за силу, за мужність та за титанічну працю в надважких умовах. А також побажала кожному й кожній повернутися додому живими, щоб родина змогла їх обійняти!

25 грудня 2024 року ветерана війни Олександра Синельникова посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 

Низький уклін і вічна шана Герою України! Щирі співчуття рідним та близьким!