Він пішов бити ворога від початку великої російсько-української війни. Був упевнений: «Зло, якому не вибивають зуби, може перегризти горло»

Рік тому, 26 листопада 2024-го, у харківському шпиталі перестало битися серце захисника України Святослава Наумичева – енергодарця, інженера-атомника, який взяв у руки зброю, щоб у лавах ЗСУ протистояти навалі російських окупантів. 

Святослав Наумичев, позивний «Свят», у мирному житті – інженер реакторного відділення енергоблоку № 5 Запорізької АЕС, а після повномасштабного вторгнення – відважний воїн, головний сержант, командир відділення ударних безпілотних авіакомплексів 110 бригади 113 окремого батальйону Територіальної оборони Збройних Сил України. 

Він пішов на фронт не вагаючись, добровольцем, хоча як атомник мав бронь. Майже весь час – на передовій, у гарячих точках. За 33 пекельні місяці військова служба стала для нього цілодобовою безперервною роботою, яку завжди виконував досконало. Швидко опанував керування безпілотниками, зокрема мавіками й FPV-дронами, займався розвідкою та коригуванням артилерійського і мінометного вогню. 

Понад усе Свят прагнув врятувати якомога більше українських військових, а ворога – нищити й нищити. Для цього, як інженер, навіть вдосконалював конструкцію дронів, щоб зробити їх більш ефективними. 

24 листопада в районі Лозової Святослав отримав важке поранення внаслідок цілеспрямованого влучання ворожого безпілотника. Майже дві доби лікарі харківського медцентру боролися за його життя. На жаль, 26 листопада 2024 року серце захисника зупинилося. За місяць до цього йому виповнилося 37 років.  

Пам'ять про нього живе в серцях усіх, хто його знав. Святослав – з тих людей, які залишають по собі яскравий слід. Він був неординарною, цікавою особистістю, любив вчитися, поглинав знання, перечитав безліч книжок. Він мав свої плани, мрії й сподівання… Та головне – вирізнявся чіткими життєвими принципами. Загострене відчуття справедливості, чесність та порядність – визначали його світогляд. Він самовіддано відстоював право українців жити у вільній країні. Він був і залишається взірцем мужності, стійкості, патріотизму – для своїх побратимів, друзів, колег. І для коханої дівчини…  

«Свят – це справжній Воїн, справжній Козак, якому напевно це покладено на долі! Ніби народжений був для цього. Недарма його назвали на честь Святослава Хороброго. Винищити якомога більше орків – на війні це для нього було понад усе. 

Він настільки любив Україну! Казав, якщо ціна існування у майбутньому нашої вільної держави – заплатити власним життям, то готовий це зробити. Був упевнений, якщо зараз жорстко не зупинити загарбника, через сто років – відбудеться те саме, тож маємо робити висновки зі своєї історії і нарешті це завершити… А ще він дуже любив своє місто Енергодар, і мріяв, що колись мені його покаже вільним – таким, яким його пам’ятає», – розповідає Ганна Кудина, дівчина Святослава.

Ганна, як і побратими та друзі Святослава, робить усе можливе, щоб нести у суспільство пам'ять про нього, вважає це тепер своєю місією та докладає зусиль, щоб усім загиблим воїнам віддавали належну шану.  

У Запоріжжі Святослав Наумичев вшанований на Алеї Героїв – меморіальному комплексі на бульварі Шевченка. На символічній інсталяції «Дерево Пам’яті» у парку Металургів серед інших дзвенить і його дзвіночок. А віднедавна у новоствореному «Парку Честі» на Хортиці росте його горобина. Прапор Свята встановлений і на народному меморіалі на Майдані Незалежності у Києві. Він є на різних онлайн-платформах, виставках, експозиціях, присвячених пам’яті наших воїнів.

Андрій Шишацький, командир взводу, який був зі Святом пліч-о-пліч з   першого дня війни, говорить, що побратимам дуже його не вистачає. Його усі любили та поважали. Він був талановитим оператором безпілотників. На нього завжди можна було покластися, він уособлював впевненість та був духовним орієнтиром для багатьох. А ще прикладом професійного підходу до бойової роботи. Наразі бійці підрозділу гідно продовжують його справу. А над ворожими позиціями кошмарить загарбників вдосконалений Святом дрон, який носить його ім’я. 

Святослав Наумичев вважав, що ця війна не за територію, а за те, яким світ буде надалі. «Якщо Україна – читайте «демократія» – не переможе, то результат цієї війни розв’яже руки багатьом диктаторам. Вони зрозуміють, що світом правлять сила і зброя, а там недалеко і до ядерної катастрофи. Тому можна сміливо сказати, що ця війна загрожує всьому світові. Якщо кривавого диктатора не зупинити, якщо він не капітулює, у світі почнеться розквіт усіх найгірших сил. Ми маємо зробити все, щоб не переміг диктаторський режим…», – такі слова сказав він у інтерв’ю, яке відбулося у березні 2024 року.

_______________________________

За бойові заслуги впродовж служби у ЗСУ нагороджений почесними нагрудними знаками Головнокомандуючого ЗСУ «Золотий хрест» і «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, також медаллю «За незламність духу» Всеукраїнського об'єднання «Країна».

Петиція про присвоєння Святославу Наумичеву звання Героя України, оприлюднена 4 грудня 2024 року, набрала необхідну кількість голосів та ще  знаходиться на розгляді.   

Герої не вмирають! Пам’ятаємо гідного сина України Святослава Наумичева, мужнього воїна, чудову людину…  
--------­­­­­­------------------------------------------
Сьогодні у лавах ЗСУ нищать російських загарбників понад 300 запорізьких атомників. Від початку повномасштабного вторгнення загалом через військо пройшло близько 500 атомників ЗАЕС.  

Віддали своє життя за Україну 20 працівників Запорізької АЕС.  Четверо захисників офіційно вважаються зниклими безвісти, доля ще декількох воїнів наразі невідома.   
­­­­­­­­­­­-------------------------------------------------
Святослав був ініціатором декількох зборів на необхідні техніку та комплектуючі. Значний внесок завжди робив сам разом з побратимами. Останній збір було оголошено восени 2024-го – на потужну антену для дрона під назвою «Баба-Яга», що дозволило б більш ефективно виконувати бойові задачі та зберегти життя українських бійців. Тоді зібрали понад 90 тис. грн з необхідних 130 тис. грн. Та використати ці кошти вдалося тільки восени цього року (через  юридичні процедури). 

Як повідомив Андрій Шишацький, на момент, коли кошти стали доступними, антену вже отримали, завдяки допомозі волонтерських організацій Хмельницької та Рівненської АЕС. Натомість вкрай необхідною була автівка для бійців, бо напередодні втратили дві (в одну влучив дрон, а друга – наїхала на міну). Тому цю суму спрямовали до збору на машину. Знову допомогли атомники РАЕС, ХАЕС та ЗАЕС – і бійці вже мають боєздатний пікап-позашляховик.