На інтерв’ю з нашим черговим Вартовим ми з фотографом прийшли завчасно. Тому мали змогу побачити, якою радістю його поява стала для колективу. Щасливі колеги, повскакувавши зі своїх робочих місць, кинулися обіймати керівника.

Співробітники схвильовано відмічають, що війна додала Олександру сивини. «Є таке», – посміхається він. І запрошує нас до свого кабінету – директора Департаменту обліку договорів та моніторингу заборгованості Дирекції з фінансів та бюджетування Енергоатома.

Робоче місце Олександра Ердта. На стіні – календар. А на ньому – 24.02.2022. Звертаємо на це увагу, а у відповідь чуємо лаконічне «перегорну, коли повернуся з перемогою».

Якщо відмотати плівку назад, то колишнє життя нашого героя було абсолютно буденним і звичним. Стала робота – понад 20 років в Енергоатомі, дім, у вільний час – захоплення риболовлею, мисливством… А потім почалася повномасштабна війна.

Того ранку він прийшов на роботу ще енергоатомівцем, а вийшов з неї вже практично бійцем ТрО Дніпровського району столиці.

Каже, рішення воювати прийняв одразу: «Це була якась абсолютна синергія серця і розуму: «Інакше і бути не могло, бо святий обов’язок кожного громадянина – захищати свою Батьківщину. Як офіцер запасу, я не бачив іншого шляху, окрім як в ЗСУ». А роздратування і справжня лють від того, що росіяни бомблять всю Україну, лише підлили масла у вогонь: «Такого взагалі не могло статися у цивілізованому світі 21-го століття, тому з’явилося дурне бажання знищити покидьків, які чомусь називають себе руськими». Саме це наш Вартовий успішно і робить. Дотепер…

Вступивши до лав ТрО, Олександр став командиром підрозділу з десяти осіб. Призначили, бо з-поміж усіх він був єдиним офіцером. Навіть не зважаючи на те, що військовий досвід здобував ще на військовій кафедрі вишу, а 2014 року дещо «апгрейдив» в Енергоатомі – під час спеціальної підготовки, яку проводили фахівці з Нацгвардії України.