Наш сьогоднішній Вартовий світла – Сергій Мазурик, слюсар з ремонту реакторно-турбінного устаткування 4-го розряду на Хмельницькій атомній електростанції. До повномасштабного вторгнення він жив звичайним життям, як і мільйони українців, та все змінилося 24 лютого 2022 року.

«Насправді для мене й інших хлопців, які розуміли трохи більше, все почалося не 24 лютого, – пригадує атомник. – Військовий рюкзак був готовий ще за кілька тижнів до того. А як тільки путін влаштував виставу про визнання «днр» та «лнр» російськими, у наших групах відразу посипалися повідомлення, що це початок великої війни».

Того страшного дня Сергій, окрім хвилювання за близьких та рідних, відчув глибоке розчарування. Це почуття він пам’ятає й досі. Каже, що навіть ворог розчарував: у роспропаганді він завжди виглядав потужним і називався «другою армією світу». А насправді вже майже чотири роки його стримує 22-га армія світу. У перші дні повномасштабного вторгнення «другу армію світу» й взагалі голими руками зупиняли цивільні українці. 

Для самого атомника питання «йти, чи не йти захищати Україну» навіть не стояло. Це рішення він ухвалив давно. 

«Я розумів, що можу принести багато користі, бо вже мав бойовий досвід, – розповідає захисник. – У 2015 році воював у зоні проведення АТО/ООС, тож вже добре знав, з ким ми маємо справу. 

У 2022 році, як і в 2015-му, я пішов воювати, щоб врятувати якомога більше життів українців і зробити максимум, аби більше захисників та захисниць змогли повернутися додому живими й неушкодженими. Моя служба розпочалася в 115 ОМБр».

Під час виконання бойового завдання поблизу Донецького аеропорту Сергій Мазурик отримав осколкові поранення голови. Якось БМП його підрозділу потрапила в засідку – рашисти розстріляли машину з ручних гранатометів. Попри це транспорт залишився на ходу, і українським захисникам вдалося вирватися з лап ворога. Тоді рота атомника зазнала значних втрат, тому бійців вивели на відновлення. Самого Сергія призначили в.о. головного сержанта взводу.

Після реабілітації підрозділ Вартового перекинули на Сумський напрямок, а йому доручили виконувати обов’язки командира взводу. Далі були Торецьк, Кліщіївка та Куп’янський напрямок. Саме там, у лісі біля Синьківки, Сергій Мазурик отримав друге поранення. Після короткого лікування чоловік знову повернувся воювати на цей напрямок.

«Після того, як ми за короткий термін відновилися, моя рота брала участь в Білгородській операції, – пригадує атомник. – Я тоді навчався на пілота FPV-дронів. Далі було Очеретяне. Зараз я командир відділення взводу БПЛА роти безпілотних авіаційних ударних комплексів. Ми виконуємо бойові завдання в залишках Серебрянського лісу». 

Сергій Мазурик переконаний, що на війні головне мати холодну голову та зберігати спокій: 

«Чим спокійніше ти поводишся, тим спокійніші люди поруч. Навіть, якщо все дуже погано і ти боїшся так, як і побратими, то не повинен цього показувати. Особисто мені залишатися зібраним завжди допомагає підтримка моєї надзвичайної дружини. Вона часто стримує мене від необдуманих рішень та емоційних поривів (усміхається – Ред). Якби не вона, то я вже давно лежав би мертвий десь у посадці. 

Моя дружина – мій оберіг! Завжди тримаю під чохлом телефону її фото. Також там досі лежить тимчасова перепустка, котру видали в Нетішині ще у 2022 році».

Наш Вартовий зізнається: він, як і більшість українців, втомився жити у війні, а моментами й взагалі втрачає віру в світле майбутнє. Йому дедалі важче знаходити слова для побратимів та посестер, аби мотивувати їх воювати так само самовіддано, як це було на початку повномасштабного вторгнення. Але одну істину він знає напевно та не втомлюється повторювати її: «Навіть одне врятоване життя – це величезний героїчний вчинок».

Водночас Сергій закликає українців не відкладати життя на потім: «Не чекайте, що стане краще чи якось інакше, не відкладайте життя на потім – просто живіть зараз! Бо ціна, яку ми платимо за нашу свободу, непомірно велика. Тож живіть, радійте, кохайте та допомагайте фронту! 

Користуючись нагодою, хочу подякувати колективу Енергоатома та Хмельницької АЕС за допомогу Збройним Силам України. Ця підтримка війська дуже відчутна! 

«Слава Україні! Героям слава!»