На початку квітня 2025 року виповниться три роки, як Енергоатом увійшов до Паризького центру Всесвітньої асоціації операторів атомних електростанцій (ПЦ ВАО АЕС). Компанія активно співпрацює з Асоціацією за різними програмами. До участі в роботі Паризького центру делеговано 6 працівників НАЕК. Це досвідчені технічні фахівці з українських АЕС, які отримали статус секондистів ПЦ ВАО АЕС.
Один з них – наш співрозмовник Євген Нікітенко, який попередньо обіймав посаду головного фахівця з безпеки АЕС у службі головного технолога на Південноукраїнській АЕС. Маючи за плечима 15 років оперативної роботи на атомній станції, успішно пройшов конкурс на посаду секондиста Паризького центру ВАО АЕС, де зараз працює за 3-річним контрактом.
Атомну енергетику Євген вважає справою життя, яка захоплює та мотивує до професійного й особистого розвитку. З дитинства мріяв про авіацію, та став інженером-атомником, проте інтерес до літаків так і не втратив, втілює його займаючись масштабним авіамоделізмом. Має наміри створити моделі літаків українських асів, що героїчно б’ють ворога та закривають наше небо. Також глибоко вивчає історію й вдосконалює свою англійську. І вірить у потужне майбутнє української ядерної галузі.
– Пане Євгене, як ви потрапили в атомну енергетику?
– З дитинства я захоплювався авіацією, мій батько служив у Військово-Повітряних Силах. Однак мрії щодо літаків зійшли нанівець через те, що на початку 2000-х були не найкращі часи для Збройних Сил. Тоді дослухався до поради батьків й вступив до СНУЯЕтаП, на факультет ядерної енергетики. Ми жили у Південноукраїнську, місті-супутнику ПАЕС, тож добре розуміли, що за атомною енергетикою – майбутнє.
– Ваш професійний шлях проходив на ПАЕС. Які етапи, досягнення у своїй кар’єрі атомника вважаєте найбільш вагомими?
– Мій професійний шлях на ПАЕС – це моє життя, я вклав туди душу. Тож все мало значення, все було цікавим. Найважливішим за 15 років на станції вважаю набуті знання, професійне зростання, взаємини з колегами. Починав машиністом-обхідником турбінного цеху-1, далі – реакторний цех, де поступово підіймався сходинками оперативної роботи, дійшовши до провідного інженера з управління реактором на БЩУ. Останні 5 років, до Паризького центру, працював головним фахівцем з безпеки у службі головного технолога. Це унікальна практика, адже такі спеціалісти є тільки на ПАЕС. Посаду затвердили на нашій станції, спираючись на міжнародний досвід, зокрема французької компанії EDF.
– Під час роботи на ПАЕС ви мали досвід участі у міжнародних заходах та заходах ВАО АЕС?
– Першим досвідом стало навчання у 2014 році – з управління ядерними знаннями у Міжнародному центрі теоретичної фізики ім. А. Салама в Трієсті (Італія). Потім доєднався до молодіжного руху ВАО АЕС. З 2018-го активно брав участь в діяльності Асоціації, досліджував досвід експлуатації, долучався до низки заходів, зокрема під час партнерської перевірки працював з боку ПАЕС за темою SOER (Significant Operating Experience Reports). До речі, цей напрям є моєю роботою зараз у Паризькому центрі.
– Тобто секондистом ви стали невипадково?
– Принаймні ментально був готовий до цього. І коли наприкінці 2022 року надійшла така пропозиція, погодився. Пройшов тести на знання англійської та співбесіду з менеджерами ПЦ. І вже у травні-червні 2023-го відбулася моя тестова місія на іспанській АЕС Vandellos (компанія ANAV).
– Що очікуєте для себе від роботи на міжнародному рівні?
– Насамперед це набуття міжнародного досвіду, який я хотів би надалі застосовувати для розвитку нашої галузі. Адже в української атомної енергетики – попереду ренесанс, ми обов’язково будемо будувати нові блоки, і головна ставка у майбутньому робиться саме на ядерні технології наступного покоління.
– Як склалася ваша тестова місія?
– Складно й водночас цікаво, адже на закордонній АЕС був вперше. Станція Vandellos – двоблокова, та будівництво її першого блоку зупинено ще у 1990 році через руйнування пожежею машзалу, в роботі тільки другий блок (PWR, 1087 МВт), який експлуатується з 1988-го. Тестову місію у підсумку відзначили позитивно. Дуже мотивувала притаманна партнерським перевіркам атмосфера постійного руху, коли кожного дня – нові задачі, нові виклики. Виконуєш обходи, спілкуєшся з людьми, проводиш інтерв’ю тощо, тобто відчуваєш себе весь час зануреним у процес. На АЕС Vandellos вразило вкрай відповідальне ставлення іспанських колег до безпеки, у них це, можна сказати, на рівні релігії, увага надзвичайна. Ще ідеальний стан обладнання: воно як нове, хоча й випущене давно. До речі, технічне обслуговування устаткування там здійснюють підрядники, що були ліцензовані його виробником, наприклад, General Electric, Westinghouse та інші. На високому рівні інжиніринг, видно, що багато ресурсу вкладається у модернізацію.
– Окресліть зону вашої відповідальності наразі у ПЦ ВАО АЕС.
– Від початку вересня 2023 року працюю у складі групи з досвіду експлуатації Департаменту з покращення діяльності членів ПЦ ВАО АЕС. У партнерських перевірках, як вже зазначив, веду напрям, пов’язаний із звітами SOER. Це загальногалузеві рекомендації, складені на базі повідомлень про важливі експлуатаційні події, які сталися на атомних станціях та мали наслідки для безпеки. Щоб уникнути повтору таких ситуацій, на основі їх аналізу формуються рекомендації та розробляються запобіжні заходи. На сьогодні існує 17 рекомендацій SOER.
– Тобто під час місії на АЕС ви перевіряєте виконання станцією рекомендацій SOER?
– Так, і вже маю досвід як керівник напряму перевірки. Область SOER особлива тим, що охоплює майже весь спектр діяльності на АЕС: експлуатацію, інжиніринг, ремонт, ядерну та радіаційну безпеку, постфукусимські заходи тощо. Щоб перевірити виконання SOER, треба спілкуватися з фахівцями різних підрозділів, проводити інтерв’ю, дослідження, фіксувати факти, вивчати області для покращення тощо. Моя задача – зібрати необхідну інформацію та викласти її у підсумковому документі. Результати перевірки SOER впливають на загальну оцінку АЕС, тому якість мого кінцевого продукту є надважливою, маю володіти відповідним технічним бекграундом, бути незалежним та неупередженим.
– Незабаром – півтора року від початку вашої повноцінної роботи секондистом. На яких станціях вже вдалося побувати з місіями?
– За цей час відвідав у складі різних місій 5 європейських станцій. З партнерськими перевірками був на шведській АЕС Forsmark та двох французьких – АЕС Gravellines і АЕС Cattenom. В межах тренінгу – теж на французькій АЕС Dampierre. Ще брав участь у превізиті на британську АЕС Torness.
– Поділіться враженнями.
– Кожен майданчик має свої особливості, певну атмосферу. Наприклад, вразила масштабами французька АЕС Gravellines, яка входить до п’ятірки найбільших у світі, і після зупину Запорізької АЕС є найпотужнішою станцією у Європі, яка виробляє електроенергію. На ній експлуатується 6 блоків з реакторами PWR розробки Framatome, загальною потужністю 5460 МВт. А на шведській АЕС Forsmark був у захваті від рівня культури виробництва, просто взірцевого ставлення працівників до своєї станції, обладнання тощо. Видно, що люди живуть своєю справою, а ще шведські колеги дуже позитивні й відкриті. Так само шотландці – на АЕС Torness, яку зараз супроводжую як секондист. Це вибіркові приклади, відтак, як людина допитлива, на кожній АЕС відзначав щось цікаве.
– А щодо французьких АЕС? Адже ви вже згадували про впроваджений на ПАЕС досвід оператора EDF.
– Компанія EDF варта окремої уваги, вона має найбільший флот ядерних енергоблоків – 57! Плюс у її складі ще гідро- та вітрогенерація. По суті це держава в державі, уявіть, скільки там працівників. Це такий національний електроенергетичний гігант, майже кожна розетка у Франції отримує струм від потужностей EDF. До речі, в цьому Енергоатом і EDF дуже схожі – обидві компанії виробляють базову генерацію для своїх держав. Ще у них, як і у нас, дуже розвинена колективна солідарність, сильний корпоративний дух. Але є й відмінності. Система керування корпорацією та майданчиками АЕС у Франції відбувається за західною моделлю. І якщо ми наразі знаходимося на початковому етапі корпоративного розвитку, у них ці речі вже зацементовані.
– Чи маєте бажання відвідати у майбутньому якусь конкретну АЕС?
– Мені цікаво побачити атомні станції США та Японії, ознайомитися з їхніми підходами до керування ключовими процесами на АЕС. Це країни передових ядерних технологій, вони входять до Атлантського та Токійського центрів ВАО АЕС. Сподіваюся, колись буде нагода відвідати їхні станції. Та це на майбутнє. Зараз для нас, українців, найголовніше й найбажаніше – здолати ворога. Першочергова задача – робити все можливе для перемоги. І колектив Енергоатома потужно підтримує Збройні Сили України.
– Яке значення для вас має нова діяльність – на міжнародному рівні?
– Якщо відверто, знайшов себе у цьому. Отримую задоволення від роботи, яка передбачає постійний рух, розвиток, нові знання, опрацювання й аналіз великих обсягів інформації. Так, перед кожною партнерською перевіркою треба скласти пакет попередньої інформації – на основі подій на майданчику за останні два роки. Це завжди як маленьке розслідування в хорошому сенсі, й накопичення у власній професійній скарбничці цінного досвіду.
Потужним стимулом є усвідомлення покладеної відповідальності, адже разом з колегами маю гідно представляти свою Компанію та державу на міжнародному рівні. Як ще молодий фахівець, звичайно, мрію про те, що в Україні будуть будуватися нові енергоблоки. Адже нам треба розбудовувати й розвивати ядерну галузь, попри усі виклики. Впевнений, іншого шляху у нас немає. Тому з вірою у майбутнє виконую свою роботу.
– Як ставляться європейські колеги до війни в Україні, зокрема окупації росіянами ЗАЕС, постійних ракетних атак на енергетичні об’єкти?
– У Паризькому центрі дуже підтримують Україну, нашу Компанію, кожного з нас особисто, глибоко співпереживають. Велика вдячність за таку солідарність європейським колегам! Вони розуміють, що важко навіть осягнути, у яких обставинах ми знаходимось. І дуже поважають українців за мужність та потужний спротив російській навалі.
Особливо солідарні з нами колеги фіни, з якими я потоваришував. Нагадаю, що директорка Паризького центру ВАО АЕС Сату Катаяла – теж з Фінляндії. Як відомо, ця країна мала негативний досвід воєнного конфлікту з радянським союзом. І фіни роблять для України дуже багато, бо, як ніхто, добре знають, що таке російська агресія. У них є меморіал, присвячений битві при Суомуссалмі під час Зимової війни, він складений з тисяч каменів, що символізують загиблих захисників. Дуже сподіваюся, що після завершення цієї війни досвід Фінляндії стане для нас базовим. Адже попри великі втрати у Другій світовій, фіни змогли створити одну з найкомфортніших і найсильніших у Північній Європі держав, з надзвичайно сильним національним духом.
– Відомо, що зараз у Паризькому центрі на посаді відповідального за співпрацю з Енергоатомом – новий фахівець, теж фін. Вже спрацювалися?
– Ця посада називається WANO Rep, віднедавна її обіймає Тімо Еурасто з Фінляндії, який змінив Пера Терена зі Швеції. На мою думку, це вдале призначення. Пер Терен дуже добре виконував свої обов’язки, нам з ним було приємно працювати. З Тімо Еурасто вже теж спрацювалися. Важливо, що обидва надзвичайно підтримують Україну.
– Які захоплення маєте поза роботою? У медіапросторі була інформація про вашу персональну експозицію моделей літаків у музеї Південноукраїнська.
– Масштабним авіамоделізмом захоплююся з дитинства, напевно, це компенсація за те, що сам не став пілотом. Віддаю перевагу морській авіації, але створюю й інші літаки, гелікоптери. Ще мені дуже подобається вивчати англійську мову. Також маю неабиякий інтерес до історії. У 2018 році зробив для міського музею діораму «У пеклі війни» на тему бою під час проведення АТО. Якраз в той час директорка музею зацікавилася моєю колекцією моделей літаків. Відтоді маю там власну постійну експозицію, яка потроху поповнюється. Наразі представлені 20 моделей. Остання робота – бомбардувальник B-17, який має для мене особливе значення, його завершив в останній мирний день, точніше, в ніч з 23 на 24 лютого 2022 року.
Після війни хотів би зробити літаки наших асів, що героїчно б’ють кількісно переважаючого противника та закривають наше небо. Щоб люди, які відвідують наш міський музей, завжди пам’ятали ціну мирного неба над головою.
