За ініціативи управління зв’язків з громадськістю і медіа філії «ВП ПАЕС» біля Палацу культури «Енергетик» розставили 100 порожніх стільців. На них розмістили імена чотирьох політв’язнів та 96 земляків-воїнів, які перебувають у російському полоні або вважаються зниклими безвісти та на яких чекають рідні.
Захід традиційно пройшов у Міжнародний день ув’язненого письменника – 15 листопада. Порожній стілець став символом українських журналістів, митців, письменників, правозахисників, котрі не можуть бути присутніми через ув’язнення, переслідування, зникнення.
До вшанування долучилися учасники щотижневої мирної акції-нагадування «Не мовчи! Полон вбиває!». Для більшості присутніх порожні стільці – це не просто інсталяція, а щоденний особистий біль та боротьба за найрідніших.
Серед учасниць акції – геодезистка філії «ВП ПАЕС» Тамара Бойко, чий син зник безвісти у квітні 2024 року під час боїв на плацдармі у селі Кринки на Херсонщині. Жінка разом з іншими родинами згуртувалася, щоб не давати суспільству забути про тих, хто досі не повернувся додому: «Головне в таких акціях – це підтримка родин, які втратили зв’язок зі своїми рідними, та розголос. Ми постійно нагадуємо про себе, боремося за наших дітей у полоні й зниклих безвісти, щоб міжнародна спільнота допомагала їх шукати. Важливо, що до нас долучаються й інші організації. Навіть небайдужі перехожі, які не знають, чим допомогти, можуть просто взяти прапор і постояти поруч із нами», – ділиться Тамара Бойко.
Окрім підтримки родин, які перебувають у невідомості, на акцію приходять і ті, хто вже дочекався своїх рідних із неволі. Майя Граждан три роки боролася за повернення свого сина – оборонця Маріуполя, який потрапив у полон, і, врешті, дочекалася його на обміні. Тепер вона продовжує виходити до знаку «Символ надії» заради інших родин. «Акції покликані нагадати суспільству, завдяки кому ми сьогодні вільні, дихаємо цим повітрям і розмовляємо українською мовою. Більшість родин у нашій спільноті чекають на зниклих безвісти – ці люди буквально живуть між небом і землею, бо очікування стає нестерпним. Але країна-агресор під час обмінів повертає і непідтверджених полонених, тому віра й надія не мають полишати. Потрібно постійно писати, звертатися, боротися, адже вода камінь точить», – наголошує Майя Граждан.
Свою вдячність організаторам висловила й Людмила Онощенко, чий син був мобілізований на другий день повномасштабної війни й понад рік тому зник безвісти на Покровському напрямку: «Дуже важливо, що організатори акції «Порожні стільці» об’єдналися з нашою спільнотою, а імена та обличчя рідних висвітлюються на екрані. Щиро дякуємо всім причетним за таку потрібну справу. Ми живемо надією, молимося, виходимо щонеділі й чекаємо хлопців, бо кожен захисник повинен повернутися додому», – зазначила Людмила Онощенко.
Доки зі спинок стільців не зникнуть усі таблички, а кожен воїн не повернеться додому чи рідні не дізнаються про його долю, голос Південноукраїнської громади не стихне.





