Енергоатом є членом Паризького центру Всесвітньої асоціації операторів атомних електростанцій (ПЦ ВАО АЕС). В межах співпраці з Асоціацією за різними програмами до Паризького центру від НАЕК делеговано 6-х досвідчених технічних фахівців з українських АЕС, які отримали статус секондистів ПЦ ВАО АЕС.
Наш співрозмовник – Олексій Попов, фахівець-атомник з майже 20-річним досвідом інженерної та керівної роботи на Рівненській АЕС. Останні 10 років обіймав посаду головного технолога енергоремонтного підрозділу РАЕС. А з січня 2024-го – секондист Паризького центру ВАО АЕС (на 3 роки). За цей час планує розширити свою компетентність, опрацьовуючи актуальний міжнародний досвід, зокрема в області інжинірингу.
– Пане Олексію, як ви стали атомником?
– Родом я зі Звягеля Житомирської області. В дитинстві мріяв бути військовим, як батько й дідусь, та армія тоді перебувала в певному занепаді, тож вступив до Київського політехнічного інституту. Здобувши освіту, обрав атомну енергетику, як перспективну високотехнологічну галузь. На Рівненській АЕС починав інженером у службі контролю металу (СКМ), де й відбулося моє професійне становлення. Подяка всім колегам з СКМ!
– Ваша професійна історія на РАЕС – 9 років в СКМ і наступні 10 – на чолі служби головного технолога енергоремонтного підрозділу (СГТ ЕРП). Як пов’язані ці етапи?
– З боку виглядає, нібито це різна діяльність – контроль металу й технічне обслуговування та ремонт. Відтак весь мій трудовий шлях в атомній енергетиці – робота в інжинірингу або, як кажуть в міжнародній практиці, інженерній підтримці (engineering support), що власне й пов’язує ці два етапи.
В СКМ багато працював «в полі», насамперед, в реакторних та турбінних відділеннях енергоблоків. Були завдання, пов’язані з продовженням терміну експлуатації РАЕС-1, -2 (ВВЕР-440), й інші унікальні роботи. Зокрема, на куполах реакторних відділень, де, до речі, з висоти понад 40 метрів так яскраво відкриваються мальовничі краєвиди Полісся. Також був дотичним до досліджень та випробувань металів, окремий напрям – робота з документацією. Тож за 9 років у СКМ набув значного інженерного досвіду, який прагнув розширити на посаді керівника СГТ ЕРП, занурившись у різнопланові завдання, пов’язані з ремонтами, модифікаціями обладнання тощо. Загалом це була продуктивна командна робота. Впевнений, колективи цих обох підрозділів виконують поставлені завдання на високому рівні якості й зараз.
– Напевно впродовж роботи на РАЕС ви мали досвід співпраці з ВАО АЕС та іншими міжнародними організаціями?
– Так, я досить активно брав участь у робочих зустрічах та семінарах ВАО АЕС за темами лідерства, спостережень та коучингу, управління ризиками тощо. В деяких заходах був експертом-доповідачем, в інших – набувачем досвіду. Найбільш вагомою для себе вважаю роботу в проєкті ВАО АЕС з попередження потрапляння сторонніх предметів (FME), де став лідером декількох підгруп, до яких входили експерти з США, Канади, інших країн.
– Чим зацікавила вас перспектива долучитися до команди секондистів Паризького центру ВАО АЕС від Енергоатома?
– Про роботу саме в ВАО АЕС мріяв давно, бо прагнув професійного розвитку на міжнародному рівні, хотів бути більш корисним українській атомній енергетиці. Адже ВАО АЕС – це джерело світового досвіду, і, вважаю, ми маємо використовувати цей потужний ресурс, щоб вдосконалювати свою роботу. Тож мав мотивацію попрацювати в іншій системі, з іншими підходами, культурою.
– Ви вже брали участь у партнерських перевірках на французьких АЕС Golfech та Belleville. Яким був перший досвід, що побачили нового?
– Це був цікавий досвід. У Паризькому центрі (ПЦ) я теж працюю за напрямом інжинірингу, і французькі АЕС щодо цього мають особливості. Безпосередньо на станціях інженерні підрозділи там не знаходяться, вони об’єднані в один інжиніринг експлуатуючої організації. Така система має плюси й мінуси, проте підхід, коли усі інженерні рішення надходять на майданчики від компанії, гідний уваги. Управління ремонтами теж – в одному центрі. Там це дозволяє швидше розповсюджувати інженерний досвід на усі АЕС, адже французькі станції дуже схожі одна на одну, на відміну від українських.
– Крім партнерських перевірок, до яких заходів Паризького центру ще долучаєтеся як секондист?
– В червні брав участь у місії підтримки в експлуатуючій компанії Словаччини на тему управління моральним старінням обладнання АЕС з реакторами ВВЕР. Поділився досвідом Енергоатома та отримав корисну інформацію від колег, зокрема, щодо будівництва на АЕС Mochovce третього блоку з ВВЕР-440, введеного в експлуатацію у 2023 році.
Власне до місій підтримки та допомоги ВАО АЕС особисто схиляюся більше, вважаю, наразі вони є більш актуальними, ніж партнерські перевірки. Адже атомна галузь є високорегульованою, із значним рівнем внутрішнього та незалежного державного нагляду. Варто зазначити, зараз ПЦ проводить певну трансформацію, зокрема впроваджується «Посилений моніторинг» (еPМ), концепція якого – у покращенні виробничої діяльності АЕС шляхом безперервної постійної комунікації з фахівцями ПЦ. Якщо раніше партнерські перевірки на АЕС проводилися раз на 4 роки, і впродовж цього часу атомники самотужки долали визначені експертами області для покращення, то за цією програмою станції можуть комунікувати з ВАО АЕС щомісяця, щоквартально.
– Відомо, що у ПЦ ВАО АЕС ви очолюєте групу з ВВЕР. Яка мета її створення?
– До 2022 року, коли Енергоатом, а потім інші європейські компанії, які експлуатують реактори ВВЕР, увійшли до ПЦ, цей регіональний центр ВАО АЕС об’єднував атомні станції, які експлуатують реактори PWR або BWR, спроєктовані компаніями General Electric, Westinghouse, Framatome. Тобто ВВЕР для Паризького центру – це нове, хоча технологія схожа, проте певні проєктні рішення інші. Тому за ініціативою Енергоатома цього року створена група, орієнтована саме на ВВЕР, для додаткової підтримки компаній з таким типом реакторної установки. У складі групи секондисти з України, Словаччини, Чехії, Фінляндії, Угорщини – фахівці, які знаються на ВВЕР. На онлайн-зустрічах ми обговорюємо нагальні теми з експлуатації, інші актуальні питання.
– На який напрям наразі ВАО АЕС спрямовує найбільше уваги?
– Зараз в центрі уваги світу, відповідно й для ВАО АЕС – тема ремонту. Особливо в контексті продовження терміну експлуатації енергоблоків. Адже в цілому світовий атомний флот вже застарів, більше 90% діючих блоків АЕС працюють в понадпроєктний термін. Тому питання технічного обслуговування і ремонту є надзвичайно актуальними та важливими. Надійна та безпечна експлуатація вимагає більших зусиль, насамперед, з боку ремонтного персоналу.
– Напевно затребуваним може бути досвід українських АЕС? Адже на наших станціях є власні ремонтні підрозділи.
– Так, наявність ремонтних підрозділів на наших АЕС – один з вагомих факторів забезпечення надійної роботи обладнання. Натомість в більшості країн світу ремонтні операції на АЕС виконують підрядні організації, які складно контролювати в плані кваліфікації персоналу. Також Енергоатом має сильну виробничу інфраструктуру, зокрема підприємства, що виготовляють обладнання, запчастини. В Європі таке не практикується, серед усіх членів ПЦ власне виробництво мають тільки Енергоатом і чеська експлуатуюча організація. Це наші суттєві переваги, і коли ми представляли колегам такий досвід, вони були під враженням. Адже деякі європейські АЕС не мають власного ремонтного персоналу, а про власне виробництво певних компонентів мова навіть не йде.
– Зараз вам теж доводиться постійно вчитися, як це було на АЕС?
– Звичайно, з’являються нові технології, особливо у інжинірингу, нові технічні, організаційні підходи. Великий плюс, що Паризький центр надає можливість вільно користуватися різними технічними бібліотеками. Багато читаю, вивчаю міжнародні документи. Вони переважно англійською, проте основні документи ВАО АЕС перекладаються українською. Намагаюся їх розповсюджувати серед колег на АЕС, у Компанії, щоб з ними знайомилось ширше коло фахівців.
– Як реагують ваші колеги по ПЦ на війну в Україні, окупацію військами рф Запорізької АЕС, ракетні атаки на енергетичні об’єкти?
– Атомники в Європі підтримують Україну. Бачу, що деякі колеги, наприклад, з Іспанії, Нідерландів, ретельно моніторять інформацію про ЗАЕС та нашу державу. Вони в курсі свіжих новин, активні в соцмережах та професійній мережі, прагнуть нам допомагати.
– Вони уявляють, наскільки складними є умови, в яких працюють українські атомники?
– Безперечно, колеги з експлуатації, ремонту, інжинірингу розуміють, скільки ризиків супроводжують наших енергетиків в умовах війни. Сприймають таку роботу як надзвичайно екстремальну. На рівні ВАО АЕС обговорювалося питання створення рекомендацій щодо роботи атомників в умовах війни. Вважаю, це робити треба невідкладно.
– На РАЕС ви встигали милуватися довкіллям, працюючи на куполі енергоблоку. Чи є зараз у вашій діяльності час для вражень поза роботою?
– Та для мене навіть звичайна дорога кудись, просто подорож – вже щось цікаве. Прямую до Парижа – сам шлях туди захоплює. Де буваю, завжди маю бажання побачити, як люди живуть, працюють, які є особливості. От, наприклад, у Франції в обідню перерву багато хто робить пробіжки за якимось маршрутом, потренувалися – далі працюють. А у китайських колег є традиція під час перерви спати, післяобідній сон – частина їхньої виробничої культури, тому й перерва 1,5-2 години. Звісно, сплять не усі, хтось обирає тренажерний зал або інше.
– Розкажіть про ваші захоплення. Відомо, що ви брали участь у Берлінському марафоні.
– Я багатодітний батько та марафонець, тож першочергові захоплення – мої четверо дітей та біг. До речі, бігаю вже 10 років. Тренуюся переважно на природі, попутно милуючись довкіллям. Загалом був учасником понад 10 різних марафонів в Україні, проте було бажання спробувати сили в одному з найвідоміших у світі. Берлінський – найбільш доступний, та щоб потрапити на нього, довелося подавати заявку три роки поспіль. І у 2019-му це вдалося! Враження надзвичайні, 40 тисяч бігунів, вболівальники вздовж усієї траси. Здолав дистанцію 42,195 км за 3 год. 17 хв. Це мій найкращий час дотепер.
– А що в тих країнах, де ви були, хочете згодом показати своїм дітям?
– Найперше – Париж, це місто, яке вражає, та й взагалі Європу. А ще хочу, щоб і мої, й усі українські діти в майбутньому могли багато подорожувати, бачити світ. Бо скрізь свої особливості, навіть в роботі атомників різних країн, як виявилося, є свої нюанси. А ще, коли тривалий час знаходишся у Європі, після повернення, дещо інакше відчуваєш свою країну. Мені завжди хочеться повертатися додому, до Батьківщини.
– Який результат очікуєте для себе від 3-річної роботи секондистом ПЦ?
– Насамперед, для мене це новий рівень професіоналізму та відповідальності. Впевнений, що зможу в майбутньому брати участь в розбудові атомної генерації в Україні як фахівець та керівник міжнародного рівня.
– Тож своє професійне майбутнє бачите саме в атомній енергетиці України?
– Безумовно. Я вклав 19 років своєї праці в українську атомну енергетику, тому бачу себе саме тут. Вагома наша перевага в тому, що ми маємо значний досвід експлуатації і колектив висококласних спеціалістів. Переконаний, попереду у нас багато нових здобутків.
