«23 лютого я був у відрядженні в Запоріжжі, де мав інспектувати одного з постачальників обладнання для атомних станцій… Але наступного ранку стало вже не до цього: почалася війна. Тож коли всі масово виїжджали з Києва, я до нього стрімко повертався, переймаючись за своїх рідних».
Дмитро із передмістя Києва, і, коли він таки дістався додому, росіяни були вже майже біля його порогу. Поспіхом перевозив дітей та всіх родичів подалі від обстрілів.
Наш герой згадує, як не вщухали звуки артилерії – і нашої, і ворожої, як люди поспіхом покидали домівки. Як залишився чи не єдиним «в околиці та допомагав сусідам: «комусь у пустій оселі котів з рибками годував, комусь забутий газ перекривав, літнім людям пігулки возив... – словом, був головним «на районі» (усміхається).
