«Без РЕБ ми цю війну не виграємо», – наголошують українські захисники. 

Засоби РЕБ як одну зі складових успіху Сил оборони на полі бою відзначає й вище військове керівництво країни. А важливість цієї системи в сучасній війні підкреслює наш сьогоднішній Вартовий світла з позивним «Тайфун 99».

Він пояснює, що засоби РЕБ не несуть загрози живій силі противника, але суттєво впливають на сучасну зброю, залежну від постійного обміну радіосигналами як на полі бою, так і поза ним. Найголовніше, для чого використовується радіоелектронна боротьба, – це виведення з ладу засобів спостереження противника, а також для радіоелектронного подавлення сигналів навігації.

Очевидно, що для більшості українців, навіть тих, які вже навчились розбиратись у різновидах танків, артилерійських системах і літаках, засоби РЕБ залишаються загадкою. Власне, так було і для нашого героя, поки в його життя не прийшла війна…

До 24 лютого 2022 року атомник уже близько 20 років працював провідним інженером на Рівненській АЕС, мав дружину, двох дітей та улюблене хобі – бокс. До всього, за що брався, ставився з відповідальністю і намагався у всьому досягати успіху.

«Мені дуже подобається те, чим я займаюся, тому максимально віддаюся своїй роботі, – ділиться енергоатомівець. – А у вільний час приділяю увагу родині та займаюся боксом. Спочатку спорт був шкільним хобі, яке згодом переросло у професійні змагання та отримання звання кандидата у майстри спорту. До речі, ми з Володимиром Кличком були в одній збірній, а Віталій Кличко на моїх очах став чемпіоном України з боксу. Тому можна сказати, що я трішки причетний до творення історії українського боксу».

 

Тепер «Тайфун 99» є творцем новітньої української історії та борцем за її справжню Волю та Незалежність. Хоча, зізнається, в повномасштабне вторгнення росії в Україну не вірив і думав, що все минеться.

24 лютого 2022 року в атомника був звичайний ранок, він зібрався і поїхав на роботу. Вже там дізнався про окупацію Чорнобильської атомної електростанції, наступ на Київську область та облаштування штабів й оборонних пунктів у рідному місті.

«Я виконував свої обов’язки на РАЕС до травня 2022 року, поки не отримав повістку до ТЦК, – пригадує герой. – Тоді вирішив, що піду воювати. Військового досвіду, окрім військової кафедри, я не мав, тож мусив пройти навчання в Житомирському військовому інституті імені С. П. Корольова за напрямком радіоелектронної боротьби (РЕБ). Після закінчення навчання мене призначили командиром взводу в одній військовій частині в Житомирській області. Ми виконували бойові розпорядження Генерального штабу ЗСУ, пов’язані з радіоелектронною боротьбою».

Та керував взводом «Тайфун 99» лише сім місяців, потім його перевели у новостворену бригаду начальником служби РЕБ. Там він мав організувати та налаштувати роботу підрозділу з нуля. Для якісного виконання обов’язків його навіть відправили за кордон на навчання. 

Захисник України пригадує: «Після десятиденних курсів нас із побратимами з 32-ої ОМБр ЗСУ відправили на Куп’янський напрямок. Там із червня 2023-го і дотепер українські бійці тримають оборону. В січні поточного року я був змушений демобілізуватися за сімейними обставинами, а хлопці ще й досі захищають Україну на тому напрямку. І хоч я повернувся до роботи на РАЕС, та постійно залучений у воєнний процес. Продовжую підтримувати зв'язок із хлопцями та консультувати їх з питань радіоелектронної боротьби».

 

Вартовий підкреслює, що Куп’янський напрямок завжди був одним з найскладніших в Україні, тому для нього важливо всебічно підтримувати побратимів:

«Із власного досвіду скажу, що на передовій без підтримки важко. Часом люди опускають руки. Я завжди намагався підбадьорити побратимів, бо ніколи не знаєш, як спрацює людський фактор у такій непростій ситуації, а в них ще й зброя в руках… Моїм головним завданням як керівника було не лише якісне виконання бойового завдання, а й збереження життів особового складу. Я мовчу про поранення, бо це війна, головне – щоб лишилися живими. Тому завжди знаходив правильні слова і тон голосу, щоб підбадьорити як самих бійців, так і їхніх рідних.

А триматися в тому пеклі особисто мені допомагала відповідальність перед особовим складом та величезна підтримка дружини. Без підтримки рідних та близьких там дуже складно. Тому побратимів прошу не опускати руки, всебічно підтримувати один одного. Наша мета – Перемога, і ми маємо до неї прийти.

Українців закликаю підтримувати військових, які на передовій, а особливо тих, які повертаються в соціум. Також прошу за можливості донатити на ЗСУ. Ми всі маємо зрозуміти одне – лише в єдності зможемо перемогти ворога! Слава Україні! Героям слава!»