Скальпель в руках дуже досвідченого хірурга, що філігранно видаляє пухлину – саме так можна описати роботу українських спецпризначенців. Не випадково до спецпідрозділів диктатори всіх країн світу ставляться з пересторогою, мовляв, там служать занадто розумні.

І це дійсно так. Для кожної спецоперації бійці ретельно розробляють декілька планів: основний, запасний, альтернативний та резервний. Якщо обставини змусять відмовитися від основного плану, тоді задіюється запасний. Якщо не спрацьовує і він, то є ще щонайменше два продуманих варіанти дій. Всі опрацьовуються до найменших деталей.

Наш сьогоднішній Вартовий світла Дмитро з позивним Святий служить у спецпідрозділі «Скорпіон», і вже майже десять років запобігає антитерористичним та антидиверсійним заходам на Хмельницькій АЕС. До Нетішина він переїхав з Рівненщини, тут оселився та створив родину.

24 лютого 2022 року Дмитро був на службі. Про початок повномасштабного вторгнення дізнався від керівництва. Пригадує:

«Від командира я почув «хлопці, почалася війна». Ця новина була приголомшливою, але страху не навіяла. Для спецпризначенців «Скорпіона» війна триває з 2014 року. Вже тоді наші бійці відправлялися у зону АТО/ООС, щоб давати відсіч ворогу. Пізніше були паузи в ротаціях і ми просто забезпечували безпеку на ХАЕС. Тож після слів командира про широкомасштабну війну наш підрозділ просто почав виконувати дії, передбачені у надзвичайних ситуаціях. Далі нас залучали до мобільно-вогневих груп, головне завдання яких – знешкоджувати шахеди над ХАЕС».

Початок великої війни залишив у серці нашого Героя величезну рану. Якщо фізично він до неї був готовий, то морально було важче. За два місяці від повномасштабного вторгнення померла мама Дмитра. Через постійні переживання за дітей, рідних та країну у жінки не витримало серце. Захисник звинувачує в цьому саме росіян. Втрата дорогої людини розпалила ще більшу лють на ворога та невпинне бажання вибивати його з рідної землі.

Тож, коли «Скорпіон» почали залучати до нищення рашистів на Донецькому напрямку, Святий у складі спецпідрозділу «Омега» відправився в Авдіївку. Ротація тривала з листопада 2022 року до лютого 2023-го. Перший бій з ворогом відбувся 19 листопада, тоді спецпризначенці вполювали багато орків.

«У моєму підрозділі були круті хлопці, – розповідає Святий, – також пощастило з командиром. Він мав позивний Пєпєл, вмів підтримати, дати влучну пораду та потрібну настанову. Це людина з великої літери і без перебільшень – взірець командира. У перші три дні ми з хлопцями вдало наполювалися, тому виходили на відпочинок у піднесеному настрої. Аеророзвідники тоді зауважили, що ми – фахівці своєї справи.

Дійсно, того разу ми стримали таку кількість рашистів, що самим не віриться. Ворог просто йшов на нас і падав на одному і тому ж місці. Я «літав» і коригував дроном, Пєпєл віддавав накази, а Дімас зі Шмельом працювали станковим протитанковим гранатометом. Було знищено близько 200 орків завдяки СПГ та міномету, це не рахуючи моїх скидів з дронів. Бо дрони – це вже інша тема, моє хобі. І оскільки  у мене позитивний Святий, то для ворога, ті подарунки були карою з небес».

Підрозділ спецпризначенця виконував різні бойові та надважливі завдання в Авдіївці, тому одним з останніх покидав Авдіївський коксохімічний завод. Після того, як «впав» 9-й квартал – єдиний відкритий шлях відходу з міста на захід через поле – командування прийняло рішення вивести підрозділ. Тому 18 лютого 2023 року захисники вирвалися з пекла, вийшли майже з повного оточення та покинули місто. Техніки бракувало і побратимів довелося вивозити навіть зверху на машинах. Українці своїх не кидають, тому врятували і вивезли всіх до єдиного.

«Війна для мене почалася важко морально, – ділиться Святий, – великим ударом стала смерть мами. І я звинувачую в цьому війну. А коли відправлявся в Авдіївку молодшому сину було всього 2,5 місяці. На передовій мене гріла думка, що я обов’язково маю повернутися додому, аби навчити дітей грати у футбол та дати їм батьківську любов. Тому завжди старався бути на відеозв’язку або просто записувати відео. Радію, що коли повернувся з ротації додому – малюк мене впізнав.

А ще розповім вам маленький секретик, який ніхто не знає. На передовій я боявся одного, щоб мені не відірвало ногу. Бо в такому випадку я не зможу вчити своїх дітей грати у футбол. Та згодом ми з хлопцями навіть жартували про це. Вирішили, що якщо залишимося без ніг, то підемо в параолімпійську збірну і далі займатимемося цим видом спорту».

 

Триматися на передовій українським захисникам допомагали не лише фізична підготовка та гумор, а й підтримка один одного та українців.

«На фронті підтримка була потужною, – підкреслює Дмитро. – Ми з хлопцями знали, що потрібно бути одним цілим і триматися кулаком. У таких умовах виникає багато різних побутових непорозумінь, але ми вирішували їх легко. І дуже підтримували один одного. А нас підтримували волонтери з Організації молоді ППО Хмельницької АЕС, «Птахів перемоги» та Жіночого батальйону, а також прості люди.

Нам часто присилали гостинці та вітання зі святами. Ми розуміли, що не одні. Знали, що за нашими спинами – рідні, друзі, близькі та всі українці! Ми відчували колосальну підтримку і розуміли, що не маємо права на помилку і не можемо допустити ворога туди, де його взагалі не має бути – на території нашої України».

Після ротації з Авдіївки Дмитру запропонували підвищення і нині він – офіцер групи розвідки. Спецпризначенець займається підготовкою розвідників, ділиться успішним досвідом з передової. Також Святий навчився переробляти боєприпаси та почав працювати ударними дронами. Каже, що скидами відводить душу і це вже як наркотик для нього – знаходити ціль та відправляти туди український сюрприз.

Ротації «Скорпіона» «на нуль» відбуваються й досі і Святий до виїзду завжди готовий.

«Якщо мій досвід знадобиться на передовій, я готовий їхати, – запевняє Святий. – Ніхто, крім нас це не зробить, а справу потрібно довести до кінця. Щоб все було Україна. На жаль, ворог не зупиниться.

Тому всі, не лише військові, маємо відкинути страх і продовжувати захищати своїх дітей, домівки, країну. Якщо цього не робити, то ворог прийде до кожного і не питатиме чи допомагав захисникам, чи ні? Він просто буде вбивати! Тому ми повинні максимально зібратися і згуртуватися, щоб показати «второй армії міра», де її місце! І лише українцям це під силу! Слава Україні! Героям слава!»