Нинішня історія буде не банальною, і героїнь цього разу у нас одразу декілька. До того ж, хоча жодна з них не служить у війську, всі вони по праву справжнісінькі вартові світла. І не лише зовні, в оселях, а й усередині – в душах людей. Адже щодня відгукуються на потреби атомників з Енергодару, яким довелося пізнати всі жахи російської окупації.

Отже, знайомтесь: сьогодні в проєкті «Вартові світла» – працівниці Call-центру консультативної допомоги для енергоатомівців, чиє місто зараз тимчасово захоплене російськими окупантами. Команда відділу колдоговірного регулювання та соціальних питань виконавчої дирекції з персоналу зовсім невеличка, проте спільно із фахівцями ВП ЗАЕС ці дивовижні пані роблять мегаважливу справу. Адже часто на дзвінок наважуються ті жителі Енергодару, для кого це вже остання надія на допомогу.

«Call-центр насправді дуже допомагає. Як би російські окупанти не намагались вбити в голову працівникам ЗАЕС, що Енергоатом їх покинув, проте це не так. Дуже нерідко з телефону буквально ллється агресія, бо на іншому кінці не вірять, що хтось їм допоможе. Але після розмови думка змінюється… Для нас це велика щоденна командна робота, бо звернень і справді багато. Тільки у месенджерах може прийти понад 120 повідомлень за добу», – наголошують героїні.

Найскладніше, розповідають вони, дзвонити до Call-центру енергодарцям, які досі перебувають на окупованій території. Оскільки там дуже складно зловити український зв’язок, для цього то на берег річки ходять, то на дах вилазять, і це не метафора.

«Дуже приємно, що зараз звертаються переважно українською. Навіть коли щось не виходить правильно, люди все одно намагаються. У чат часто скидають українські прапори, тобто є відчуття і віра в те, що Енергодар – це Україна, хай би як там зараз не було. Буває, просто плачуть у слухавку, позаяк всі жителі міста дуже чекають на звільнення від окупантів і страшенно втомилися», – кажуть мої співрозмовниці.

За їхніми словами, багато із тих, хто звертається до Call-центру, раніше вважали, що колективний договір Енергоатома не працює, бо станція ж окупована рашистами. Але це не так. Компанія продовжує підтримувати своїх. Також «часто звертаються стосовно надання відпустки чи грошової допомоги. Переселенці часто дзвонять, адже багато дітей з інвалідністю, які потребують постійного лікування і його не можна переривати».

Крім того, Call-центр тісно співпрацює з кадровою службою ЗАЕС, яка зараз перебуває в Києві. Безліч питань потребують офіційних відповідей, довідок. Але багато всього можна-таки владнати. За допомогою електронної адреси вирішуються конкретні питання з наданням різних документів, оформлення відпусток, переведень тощо…

Героїні не приховують, що важко тим працівникам ЗАЕС, які перейшли на графік 1 зміна «Н». Це ті, хто залишився в Енергодарі, зберіг вірність Україні та не пішов на співпрацю з окупантами. Але життя цих людей не просто було пов’язане з роботою – вони нею жили, а тепер росіяни позбавили їх навіть цього: «Ми таких енергодарців просимо берегти себе і переховуватися, щоб не потрапляти на очі окупаційній владі. Це найголовніше, тому що багато із тих, хто відмовляється від співпраці з ворогом, потрапляють «на підвал» і, на жаль, не всі звідти повертаються».

Жителі міста-супутника Запорізької станції справді дуже сумують за Україною, це видно з їхніх звернень, кажуть працівниці. «Але вони не можуть залишити станцію, адже персоналу й так мало. Станційників викликають в окупаційну адміністрацію. Однак вони не йдуть на пособництво ворогам, а просто продовжують сумлінно виконувати свою роботу. Бо це питання ядерної та радіаційної безпеки. І водночас страшенно переживають, щоб їх не записали у зрадники».

Після «ночівлі» у цій катівні він підписав папірець про зобов’язання отримати ворожий паспорт. Однак знайшов можливість подзвонити в Call-центр, щоб сказати, що це зроблено під примусом, а не за власним бажанням. І питав поради, що ж тепер робити.

Не розповідаючи, як саме над ним знущалися, чоловік просто плакав у слухавку… Ми його заспокоїли, поговорили щиро, не офіційно… Він дякував, казав, що навіть емоційно стало значно легше. Потім телефонував, щоб повідомити, що йому вдалося сховатися. І це насправді дуже гарна новина»...

Щоденне опрацювання сотень прохань про допомогу неабияк виснажують, кажуть наші героїні. Доводиться ж бути трішки (чи не трішки) психологом. «Та найважче – коли не можеш допомогти, адже є такі питання, які можна назвати «криком душі». Проте ми все одно шукаємо інформацію і шляхи розради, навіть коли питання не стосуються станційників».

Наостанок мої співрозмовниці ще раз наголошують: енергодарці можуть телефонувати в Call-центр з приводу яких завгодно питань – їм завжди готові допомогти. І просять їх: «Любі наші, тримайтеся, вірте у перемогу, вірте в Україну! Ми вас дуже цінуємо, і Енергоатом докладає максимальних зусиль, щоб зберегти безцінних професіоналів ВП ЗАЕС. Ми завжди з вами, всі питання обов'язково розглянемо».