«Тепер я знову в “піксельній” військовій формі. І радий цьому, бо в такий час інакше просто не міг»

«Давайте я буду просто «Енергодаром». Це мій позивний», – попросив співрозмовник на початку нашої бесіди.

До повномасштабного вторгнення наш герой жив в Енергодарі, працював на Запорізькій АЕС, мав улюблене хобі, щасливу родину й амбітні плани на майбутнє. Та 24 лютого 2022 року змінило його життя назавжди.

“Перше, що подумав, коли прочитав про початок повномасштабної війни, - що треба виїжджати моїй родині та друзям. Відчуття перших трьох днів в Енергодарі запам'ятав на все життя: це була безнадія, коли ти не можеш достукатися до людей навколо, донести до них, що слід залишати місто, адже воно тупикове, а вікно можливості виїхати закривається”.

Місцеві жителі, згадує “Енергодар”, були впевнені у тому, що бойових дій в місті просто не може бути, адже там розташована найбільша в Європі АЕС - Запорізька - і стріляти в неї ніхто не буде. Натомість сам він жодних ілюзій не мав: “Я добре знав, хто такий “кацап” та що за "рускій мір" він із собою несе. Я це чудово усвідомив ще в 2014 році - з окупацією Криму і тоді, коли ці нелюди вбили моїх побратимів в Іловайську”. Саме тоді і став на захист України.

Родина захисника до його бажання боронити Україну зі зброєю в руках поставилася з розумінням. Рідні переживали за «Енергодара», він - за них. І лише після того, як допоміг дружині виїхати за кордон, мобілізувався до війська. Цього разу опинився на заході України, у піхоті.

Розповідає: “Наша ділянка фронту - Запорізький напрямок. Потрапив у батальйон до справжніх бандерівців, згодом перетягнув до себе двох наших енергодарських хлопців. Півтора місяці ми вчилися-готувалися і 20 квітня вже вирушили на південь”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Військовослужбовець каже, що не падати духом йому допомагає родина, з якою за можливості виходить на відеозв’язок, побратими, пересічні українці, “для яких ми справжній щит”. Сил давати гідну відсіч додає також злість на окупантів, які прийшли на нашу землю, та колаборантів, які добровільно згодилися прислужувати ворогу. А ще віджатий рашистами особистий автомобіль та багато іншого.

 

 

 

Зараз важливо, переконаний наш герой, не забувати, що іде війна. А ще розповідати дітям змалечку, хто такі росіяни й які жахи вони принесли в Україну, та не вірити в казочки про “братні народи”.